Катерина Сич цього року отримала диплом бакалавра з відзнакою за програмою «Управління повітряним рухом», а зараз навчається у магістратурі та працює агентом з обслуговування рейсів авіакомпанії Lufthansa. Її мелодійний голос добре знають і люблять усі курсанта та викладачі академії, її прізвище добре знайоме відвідувачам міських концертних програм та святкових заходів.

Кор: З чого розпочалося Ваше знайомство з академією?

Катерина: Я навчалася у невеличкій школі у с. Карлівка Соколівського ОТГ недалеко від Кропивницького, була президентом школи, була найкращою у класі і …мріяла про «льотку». Сама не знаю чому. У мене в родині немає авіаторів, але на стіні висіло фото з літаком Л-410 та фасадом академії. Я розуміла, що кращої за академію у нас не знайти, для мене вступити сюди – це був виклик. У моєму прагненні мене дуже підтримали батьки. І коли я реалізувала свій задум, то ніби потрапила в інший світ. Разом зі мною навчалися курсанти уже з нальотами, з бездоганною англійською, високим рівнем технічної грамотності, люди з мрією, з метою у житті. Звичайно, я почала тягнутися до них, мене це мотивувало, я захоплювалась ними, хотіла стати однією з них. Як кажуть: «Назви мені п’ятеро людей, з якими ти спілкуєшся, і я скажу, хто ти». І хоч у школі я не пропускала жодної олімпіади та конкурсу, тут я зрозуміла, що треба працювати, щоб чогось досягти. Якщо чимось займаєшся – треба стати кращою у своїй справі! Любов до авіації у мене з’явилася тут, в академії, саме завдяки викладачам.

Кор: Було складно навчатися?

Катерина: Було складно у першому семестрі. А потім я увійшла в ритм. Мені було надзвичайно цікаво. З нами працюють найкращі викладачі. Із теплом згадую пари Григорія Павловича Лещенка: наші дискусії біля метеокарт. Дуже вдячна викладачу фізики Володимиру Валентиновичу Фоменку. У нього на парах я швидко зрозуміла – не вчитись не вийде. Я дуже старалась, спеціально увійшла до підгрупи, де були найсильніші за знаннями хлопці, щоб тягнутися за ними. І зрештою, почала розуміти фізику. Перший семестр був для мене великим стресом, а з другого я вже почала отримувати стипендію, потім підвищену стипендію, а зрештою – червоний диплом.

Кор: А чому Вам так складно дався процес адаптації? Ви і до того були добре «треновані» усілякими конкурсами та змаганнями?

Катерина: Не вистачало віри, поваги до себе, але було велике бажання. І чим більше мені говорили, чи натякали, що я слабенька, тим більше було бажання йти всупереч цьому. Я досягла свого. Тепер ніхто не зможе сказати, що я нічого не знаю.

Кор: Можливо викладачі та одногрупники знають Вас за успіхами у навчанні, а от вся академія визнає у Вас гарну співачку, яка протягом чотирьох років дарувала нам свій талант. Коли Ви почали співати?

Катерина: У першому класі на уроці музики вчитель грав на баяні, а ми співали. Після того він сказав моїй мамі: «Катя буде виступати». Так все і почалося. Репетиції, де я співала і одночасно готова була втратити свідомість від переляку. Перші виступи на концертах, взагалі не пам’ятаю, як доспівувала. А потім звикла, почало подобатись. Ми з старшою сестрою почали влаштовувати домашні концерти на свята.

Кор: А в академії хто долучив Вас до виступів?

Катерина: На першому курсі нас зібрав Сергій Миколайович Корінний і запитав, хто які таланти має. А потім був концерт-конкурс талантів першокурсників. Там я вперше на сцені нашого будинку культури разом із оркестром співала пісню «Люди як кораблі» і залишилась в оркестрі на два роки. Взагалі на першому курсі я приїздила на першу пару, і після всіх додаткових занять і гуртків попадала додому о десятій вечора. До репетицій оркестру, додаткових занять з англійської та іншого додалися тренування карате у секції Володимира Олександровича Галімського.

Кор: Я так розумію, що після отримання диплому бакалавра, Ви уже мали наступну мету?

Катерина: я дуже хотіла працювати в аеропорту Борисполі, але завжди розуміла, що шлях туди маю пробивати сама – у мене нікого із близьких немає в авіації, щоб дати рекомендації. Тому влітку поїхала спробувати свої сили – пройти співбесіду на посаду агента з обслуговування рейсів у МАУ. У мене вийшло. А за три місяці пройшла ще одну співбесіду і перейшла на таку ж посаду у авіакомпанію Lufthansa.

Кор: Робота подобається?

Катерина: Дуже подобається. Мені знов довелося вивчати чимало нового. Робота з людьми хоч і специфічна, але мені зустрічається дуже багато хороших людей. Чомусь наші люди від сервісу завжди очікують чогось поганого. І коли ти щиро намагаєшся допомогти, зробити процедуру якомога простішою – радіють як діти. Ще одним відкриттям для мене стало те, що я не маю жодних бар’єрів щодо спілкування з іноземцями англійською. Працюючи я зрозуміла, що одне з найважливіших наших вмінь – здатність ефективно комунікувати.

Кор: Ви змінили тихий, спокійний Кропивницький на Київ. Як Вам на новому місці?

Катерина: Я мріяла переїхати у Київ, мені потрібен швидкий ритм. Тут я у своїй стихії. Хоча спочатку було страшнувато. Місто мільйонник, а ти сама. А тепер у мене вже у кожній зміні друзі, сюди переїхав мій однокурсник. За місяць після мене мій хлопець теж знайшов роботу у Києві. Знайшлося чимало знайомих, що теж навчалися в академії. В аеропорту я вже почуваюся як вдома.

Кор: Ким бачите себе, наприклад, за п’ять років?

Катерина: Це запитання задавали мені і на співбесіді. Я точно знаю, що хочу бути в авіації. Мені дуже б хотілося бути ментором, когось навчати тому, що мені самій на початку давалося складно, щоб новачки могли пройти повз ті проблеми, які доводилося долати мені. Я хочу розвитку. І в міжнародному аеропорту це цілком можливо. Тут є безліч сфер для самореалізації. Сьогодні ти агент з обслуговування рейсів, а завтра заступник директора аеропорту. Головне ставити перед собою задачі, розвиватися і спілкуватися.

Кор: Яке Ваше головне досягнення у 2021 році?

Катерина: Червоний диплом бакалавра – це підсумок чотирьох попередніх років колосальної роботи.

Кор: Що плануєте на 2022-й. Ставите перед собою якісь задачі?

Катерина: Я щороку ставлю перед собою задачі та наприкінці фіксую досягнення: англійська - на рівень В2, отримати водійські права, завершити навчання з червоним дипломом, влаштуватися на роботу – все це реалізовано. А тепер я хочу отримати певну фінансову незалежність та почати допомагати батькам. Не грошима, я хочу мати змогу дарувати їм подарунки, щоб вони відчули мою турботу, мою вдячність за підтримку, яку надавали мені протягом всього навчання.

Кор: Що можете побажати сьогоднішнім курсантам і студентам академії?

Катерина: Треба вірити у себе і ніколи не порівнювати себе з іншими. Став мету стати кращим, ніж ти був вчора, фокусуйся на ній і досягай. Якщо час змінюється, а ти ні – значить щось відбувається не так. Вір в себе, в майбутнє та дій. Насолоджуйся життям сьогодні, і прагни кращого.

Спілкувалась Олена Ковальова